Архів жестів: Артивізм за права жінок у Польщі 

Чи може мистецтво змінювати світ? Як виразити незгоду та спротив існуючій системі, не виходячи на вулиці? Виставка «Архів жестів: Артивізм за права жінок у Польщі» – це спроба зафіксувати та представити роботи мисткинь, що працюють на перетині мистецтва та активізму та торкаються тем, які формують дискурс артивізму на підтримку прав жінок.  

Концепція архіву жестів випливає з необхідності вшанувати практики, які охопили всю  Польщу (такі як Загальнопольський страйк жінок), а також ті, що залишаються у сфері повсякденної невидимої праці жінок. Наша відправна точка – це припущення, що кожен жест, навіть найменший, може ініціювати реальні зміни, і що ангажоване мистецтво не обов’язково має базуватися на патріархальній, військовій номенклатурі боротьби. Натомість воно може набувати форми колективних зустрічей, радикальної турботи або тихого активізму. Отже, архів має характер DIY (do it yourself/зроби сама): він розсіяний та неочевидний. Поряд із великоформатними полотнами, site-specific інсталяціями, документаціями спонтанних протестів і перформансів своє місце знайшли також малі жести. Це – нотатки, поспіхом написані на полях, вишиті вручну серветки та приватні знімки, що розмивають анахронічний поділ між так званим низьким і високим мистецтвом.

Дихотомії, присутні в артивістичному мистецтві, формують наративну вісь проєкту. Виставка досліджує точки напруги між стратегіями опору та практикою глибокої емпатії, між силою колективу, що руйнує міф великого генія, та самотністю невидимої праці, між історією (herstory – її історією!) та майбутнім. Ще одним важливим елементом виставки є зіставлення недовговічних жестів — спонтанних суспільних дій — з довгостроковими, поетапними проєктами, а також вдивляння у місця їхніх перетинів:  громадський простір, домашнє коло, інтернет. 

Запрошені художниці, чия діяльність розосереджена по всій Польщі, демонструють, що сучасне мистецтво, присвячене правам жінок, не знає меж, жорстких бар’єрів чи штивних окреслень. Серед учасниць також є дві мисткині з України та Білорусі — країн, охоплених війною та суспільними заворушеннями. Їхні роботи, глибоко вкорінені в місцевій символіці та реаліях обох країн, набувають універсального виміру та впроваджують у польське мистецтво значущу перспективу мігранток.

Ця виставка не вичерпує тему артивізму на підтримку прав жінок у Польщі. Радше вона представляє суб’єктивний вибір ключових явищ, зосереджених навколо трьох інтерпретаційних кіл: багатовимірність жіночого досвіду, тілесність та діалог між історією та майбутнім. Цей поділ є умовним та плинним. Кожна з учасниць могла б проявити себе в іншій тематичній залі. Тематики їхніх робот переплітаються, створюючи мережу спільного досвіду, посилань, взаємного натхнення та документації. 

Запрошуємо відкрити ці перетини! 

Команда MuHER 

* Наш виставковий підхід спирається на конвенцію DIY, що особливо помітно у Gmachu [Будівлі] – просторі, яким опікується KAFE (Колектив експериментальних художніх форм), чия низова практика та діяльність на перетині мистецтва та активізму втілюють сутність артивізму. Сподіваємося, експозиція переконає вас, що мистецтво та соціальні зміни не потребують зіркових інституцій, а лише рішучості, колективності та спільної мети. Виставка – це не тільки згромадження художніх робіт, це запрошення до безпосереднього контакту з мистецтвом.

Хочемо життя вповні

Зоф’я Налковська

Важливим моментом у дискусії про мистецтво на захист прав жінок є демонстрація багатовимірності жіночого досвіду. Художниці перестають відмовлятися від власної ідентичності на користь наслідування чоловічих зразків мистецтва, які досі вважалися універсальними. Це втілюється у різноманітності тем; мисткині часто звертаються до раніше табуйованих тем, таких, що залишалися у приватній сфері. Відмова від цензурування жіночої перспективи та введення в художній дискурс повного спектру жіночих позицій дозволяє переосмислити поняття універсалізму та надає жінкам реальний вплив не лише на формування канону мистецтва, а й на світ, що їх оточує.

Однією з найважливіших тем стає видимість осіб та груп, витіснених за межі суспільної уваги – зокрема жінок, які зазнали інституційної ізоляції, або осіб, що доглядають за іншими, – та надання їм суб’єктності. Це також погляд на невидиму працю жінок, емоційну та фізичну, яка рідко потрапляє на пам’ятники, хоча є фундаментом функціонування суспільства.

Художниці діалогують з історією Польщі, зокрема, Кракова та їхнім мистецьким виміром. Вони переосмислюють культові постаті і через жест деконструкції позбавляють їх агіографічного пафосу. Вони виявляють у них суто людський, тілесний та жіночий вимір, вписуючи історичні та попкультурні контексти у сучасні соціальні реалії.

Використовуючи різноманітні мистецькі засоби, як от крафтивізм, мисткині надають традиційним ремеслам, таким як вишивка чи ткацтво, глибокого політичного та соціального контексту, підносячи повсякденні, раніше маргіналізовані теми до рівня повноцінних критичних висловлювань.

Твоє тіло – це поле бою

Барбара Крюгер

Думаючи про права жінок у Польщі, ми насамперед бачимо політичну боротьбу та репресивне законодавство, яке намагається підкорити жіночу анатомію. Цю картину ілюструють проникливі кадри вуличних протестів, які, хоч і пульсують гнівом, просякнуті надією, кольором і мистецтвом, про що свідчать неймовірні костюми протестувальників, винахідливі гасла та графіка на їхніх картонних транспарантах. З іншого боку, цей вуличний порив співзвучний безкомпромісному голосу суспільства: критичним гаслам, що закликають до змін і випромінюють підтримку, гаслам, які з’являються у просторі міст як вираз партизанських дій у сфері guerilla art, тобто ефемерного мистецтва, залученого та створеного без дозволу влади.

Однак наша виставка йде на крок далі. Ми перетинаємо межу бунту, щоб відстояти сферу, настільки ж радикальну, хоча й часто відсунуту в тінь: право на задоволення, автономію та повну видимість. Завдяки субверсивній естетиці пост-порно фільмів, митці деконструюють традиційні, патріархальні механізми підглядання та оцінювання тіла. У цьому ракурсі образи сексуальності перестають бути інструментом дисциплінування, а стають практикою відновлення власного голосу, чуттєвої насолоди, суб’єктності та сестринської спільноти. Виставка також торкається сфер, нерозривно пов’язаних із боротьбою за самовизначення – медичного виключення, табуїзації інвалідності та системної байдужості до жіночого здоров’я.

Ці важкі розповіді закладають спільний міцний фундамент виставки, створюючи зворушливе багатоголосся про тіло, яке не хоче і не може більше залишатися невидимим для системи охорони здоров’я чи суспільства. Це також прояв активізму задоволення, революційного підходу до соціальних та політичних змін, згідно з яким боротьба за кращий світ не мусить, а навіть не повинна асоціюватися виключно зі стражданням, вигоранням та вічною самопожертвою.

Минуле майбутнього

Ізабела Чарторийська

Протягом століть жінки виконували роль архівісток видатних митців, своїх чоловіків чи батьків, тоді як їхня власна творчість відсувалася на другий план. Відповідальність за збереження пам’яті про них та їхні твори рідко хто брав на себе, оскільки художниці, на відміну від своїх колег, не могли розраховувати на партнерів, які дбали б про їхню спадщину. У цьому контексті надзвичайно важливим елементом артивізму на користь прав жінок стає самоархівування та відновлення пам’яті про забутих або стертих попередниць.

Художниці та активістки, яких ми презентуємо на виставці, докладають свідомих зусиль для відновлення пам’яті про забутих попередниць, надаючи herstory реальної дієвості. Цей процес відбувається на багатьох рівнях: від цифрового активізму в мережі та годин, проведених за бібліотечними пошуками, аж до відновлення міського простору. Експозиція створює простір для альтернативних (поки що!) наративів про ідентичність, внесок та присутність жінок у публічній сфері. Важливим напрямком тут є саме дослідження механізмів зникнення та аналіз місць, де жінок було системно проігноровано або викреслено.

Виставка також порушує питання щодо окреслень та загалом мови, аналізуючи поняття «артивізму». Хоча цей термін з’явився лише наприкінці 90-х років XX століття, він має глибоке історичне коріння. Про це свідчить мурал Передвісниці артивізму, який включає до цієї соціально-заангажованої розповіді тих, хто, незважаючи на відсутність сучасних термінів, повністю втілювали його ідеї.